Чемпіон світу з гирьового спорту Сергій Горкавий: “Маю 69 медалей, 6 світових рекордів і мрію про звання майстра спорту”
Йому 64 роки. Він – вчитель фізкультури у Сядринському ліцеї Корюківської міської ради. А ще він – чинний чемпіон світу та Європи з гирьового спорту серед ветеранів.
Сергій Горкавий після 30-річної перерви повернувся у великий спорт у 60 років і встиг встановити 6 світових рекордів. Про «залізний» вид спорту для сильних та витривалих, про фінансування змагань та плани на майбутнє – у нашому інтерв’ю.
«Мені запропонували виступити. Я мав два тижні»
– Пане Сергію, вас знають у Корюківці, про вас пишуть медіа. Ви вважаєте себе публічною людиною?
– Кожна людина, мабуть, тішиться, коли про неї говорять, пишуть. Але я не вважаю себе публічною людиною в плані політики. Я від цього відійшов і занурився лише в спорт. Зокрема в гирьовий. Займаюсь сам, навчаю цьому інших, намагаюсь його розвивати в нашому регіоні, пропагую. Так, я часто людям розповідаю про цей чудовий вид спорту. Бо вони щось знають чи чули про гирьовий спорт, та мало хто що може сказати по-суті. Трапляються такі, хто навіть гантелі плутає з гирями (усміхається).
– А як ви прийшли в цей вид спорту?
– Та тут важливо не як прийшов, а, радше, як повернувся. Бо до цього дзвінка, який вважаю, важливим для себе, я гирі востаннє тримав у руках ще 1989-го. Тридцять з лишком років пауза тривала. Однак у червня 2021 року мені зателефонували з Борзни, звідки я родом, і запропонували взяти участь у змаганнях з гирьового спорту.
– Тобто була перерва у 32 роки? Чому зателефонували саме вам?
– Мабуть тому, що пам’ятали мене. У Борзні відділ культури, молоді та спорту очолював Сергій Іващенко – мій однокласник. Ми з дитинства дружили, ганяли в футбол. Він знав моє минуле. От і запропонував. Я мав два тижні, щоб потренуватися, підготуватися.
– І яким був результат після такої паузи?
– Це були районні змагання, брало участь десь до трьох десятків гирьовиків. Я посів шосте місце. Чесно кажучи, планував потрапити хоча б у четвірку, але й шосте місце мене підштовхнуло до дії. Я зустрівся з хлопцями, поспілкувався і вирішив: напевно, це моє. Почав займатися.
– І одразу з’явилися результати?
– Так. Це був червень, а вже в серпні, через два місяці, я взяв участь в чемпіонаті області у Чернігові й посів там перше місце. А наступного, 2022-го, року вже став чемпіоном України, 2024-го, 2025-го чемпіоном Європи та чемпіоном Світу.
6 липня 2024 року у м. Ейгле Швейцарія проходив Чемпіонат світу з гирьового спорту. У складі збірної команди України у змаганнях брав участь і став триразовим чемпіоном світу.
6.12 – 8.12.2024 року в Італії м. Пескара відбувся чемпіонат Європи з гирьового спорту. У змаганнях взяло участь 226 учасників з 14 країн. Збірна команда України була представлена 21 спортсменом. Команда України посіла друге загальнокомандне місце, поступившись господарям – команді Італії, а третіми стала команда Польщі.
6 грудня 2024 року стартував перший день Чемпіонату Європи з гирьового спорту у складі збірної команди України. Брав участь та виконував вправу поштовх двох гирь довгим циклом серед ветеранів 60-69 років, вага гирі 16 кг, виконав 82 підйоми і став бронзовим призером Чемпіонату Європи.
8 грудня 2024 року – третій заключний день Чемпіонату Європи. Ввиступав у вправі напівмарафон: поштовх однієї гирі довгим циклом серед ветеранів 60-69 років, вага гирі 16 кг, час 30 хвилин, виконав 303 підйоми і став Чемпіоном Європи.
3-7 липня 2025 року в Белграді, Сербія, відбувся відкритий чемпіонат Європи з гирьового спорту за версією IGSF – переміг у ваговій категорії 70 кг, вправи: поштовх двох гирь та поштовх гирі довгим циклом та став дворазовим Чемпіоном Європи. У командній естафеті здобув бронзу.
– Це звучить неймовірно. Навіть фантастично. Як вам вдалося після тривалої перерви за досить короткий проміжок часу здійснити такий прорив? Звідки сили взялись?
– Це все йде з дитинства. У 6-му класі я мав трохи зайвої ваги, мама працювала кулінаром – пиріжки, пончики. Ну ви самі зрозуміли… (сміється). А одного разу до нас приїхали тренери з легкої атлетики. Я теж спробував, однак не пройшов конкурс. А у 7-му класі приїхав тренер з вільної боротьби Шаталов Віталій Миколайович. Записався. Почав тренуватись. На перших же змаганнях у Борзні я програв. Інший би, може, засмутився, закинув ту затію. Але мене це тільки підштовхнуло працювати ще більше. Впертий я був і завжди хотів рухатись тільки вперед і перемагати.
І що з того вийшло? Виконав норматив кандидата в майстри спорту з вільної боротьби, закінчив інститут фізкультури, служив у внутрішніх військах. Спорт став моєю «базою» по життю і завжди допомагав. Але активно я ним вже не займався. Лише для себе.
У 2018-му дружина Ірина, яка працює у відділі освіти Корюківської міськради, запропонувала мені вакансію вчителя фізкультури та та предмету “Захисту Держави” у Сядринському ліцеї. От вже 7 років там працюю.
Я маю вищу освіту, закінчив Чернігівський державний педагогічний інститут ім. Т.Г.Шевченка, факультет фізичне виховання. Педагогічний стаж 16 років. У цьому 2025 році атестувався та за підсумками атестації отримав Вищу категорію вчителя.
10 років займався вільною та класичною боротьбою з 1973 по 1985 р. Моя мета: популяризація, розвиток гирьового спорту в Корюківському районі, зібрати команду гирьовиків різних вікових категорій (від 9 років до 80+), та стати Чемпіонами України. А головною метою є продовження, розвиток гирьового спорту моїми учнями. Головний день досягнення успіху – сьогоднішній.
“На даний час у мене 69 медалей”
– Ви стали чемпіоном світу та Європи. Це ж, мабуть, шалені гроші. Хто фінансує ваші поїздки?
– Донедавна всі змагання в Україні – Кубок, чемпіонат – я оплачував власним коштом. Так само, як і поїздки на чемпіонати Європи та Світу. Скажу, гроші суттєві. Наприклад, чемпіонат у Швейцарії минулого року нам разом із дружиною обійшлася у 1200 євро. Зараз готуюся до чемпіонату Європи в Кишиневі (Молдова). Він відбудеться в грудні. Ця поїздка коштуватиме 530 євро.
– Це ж величезні суми як для вчителя. Як ви їх знаходите?
– Ми з дружиною плануємо, збираємо гроші, десь себе в чомусь обмежуємо. У червні я отримую відпускні за місяці наперед, і ці кошти йдуть лише на змагання. Але зараз, на ту ж поїздку в Молдову, вже знайшов спонсорів, мені оплатили поїздку, я подав заявку, готуюсь до змагань.
– Ви сказали “разом з дружиною”. Вона вас підтримує? Не каже, що ці гроші можна було б витратити, наприклад, на ремонт?
– (сміється) Мені пощастило. Я познайомився з нею у 2014 році. Вона корюківчанка. Ми зустрілися, у 2017-му купили квартиру в Корюківці. Ремонт потроху робимо теж. Але йде війна, то особливо немає бажання щось робити.
А взагалі, щоб ви розуміли, моя дружина Ірина також займається гирьовим спортом, вже має дві нагороди. Тож вона повністю розділяє мої погляди, ми допомагаємо одне одному. Ми на одній хвилі. Фінансове питання у родині для поїздок на змагання вирішує вона. Також вона – мій тренер та наставник.
– За ці роки скільки ви вже отримали нагород?
– Якщо брати гирьовий спорт, то 69 медалей, близько 10 кубків. І це все за чотири роки.
– Яка з них для вас найцінніша?
– Мабуть, з чемпіонату Європи в Італії. У місті Пескара він проходив. Там вийшло четверо українців в абсолютній категорії. Я виступав у найважчій вправі – поштовх двох гирь довгим циклом. Я підняв гирі 82 рази, і це був мій особистий рекорд та рекорд світу. Там, у Пескарі, я став бронзовим призером європейського чемпіонату.
– У вас є офіційно зареєстровані рекорди?
– Так, у мене їх вже шість.
“Діти, вони непередбачувані”
– Ви працюєте вчителем у Сядрині. Діти знають, хто їх тренує?
– Знають. Я намагався відкрити секцію у Корюківці ще у 2021 році, дав рекламу – жодна людина не зателефонувала. А у січні 2022-го відкрив групу у Сядрині. Зараз у мене 16 учнів відділення гирьового спорту ДЮСШ м. Корюківка.
– Є успіхи?
– Звісно! 10 із них вже є чемпіонами та призерами області. Дві учениці – чемпіонки України. Це Анна Кондрацька, дворазова чемпіонка України, та Олександра Каймова. Нещодавно у Львові Назар Малашок став призером кубку України. Антон Альохін – срібний призер Кубку України, Срібний призер Чемпіонату Чернігівської області “Кубок Сіверщини”, вихованець Корюківської ДЮСШ. Нині студент Східноукраїнського національного університету
ім. В.Даля. Дев’ять моїх учнів – призери чемпіонату України.
– За кого більше хвилюєтесь: за себе на помості чи за них?
– За себе я не хвилююсь. Знаю свої можливості, маю план і повинен його досягти. А діти – вони непередбачувані.
Був випадок у Києві на змаганнях. Хлопчина, Толік, 6 клас, дуже перспективний. Йому треба було працювати з гирею 10 хвилин з однією зміною рук. Я йому пояснюю: 5 хвилин лівою, 5 хвилин правою. А він попрацював 2 хвилини, поміняв руки, потім права рука втомилася, і він зробив менше підйомів замість запланованих. Посів третє місце, хоча міг бути чемпіоном.
– Ви маєте світові рекорди. Куди далі? Яка наступна мета?
– Я виконав норматив кандидата в майстри спорту. Наступна планка – стати майстром спорту. Для цього у моїй віковій категорії треба піднімати гирю 32 кг. Якщо конкретно – 35 лівою рукою і 40 правою. А я на даний час тренуюсь лише по 10 разів. Тобто треба зробити 75 підйоми, а я роблю 20. Але будемо пробувати. Я ж завжди тільки вперед рухаюсь…
Від редакції:
спортивні досягнення Сергія Горкавого у гирьовому спорті наразі виглядають так:
– автор шести рекордів світу;
– триразовий чемпіон світу;
– триразовий чемпіон Європи;
– дев’ятиразовий чемпіон України;
– двадцять перемог на Кубку України та всеукраїнських турнірах;
– чотириразовий переможець Всеукраїнського онлайн-турніру;
– дворазовий володар Кубку Сіверщини;
– багаторазовий чемпіон, призер обласного чемпіонату, Кубка Чернігівщини, чемпіонатів міста Чернігова та Борзнянської громади.
Але, попри всі нагороди та титули, Сергій Горкавий мав велике прохання, щоб ми написали про досягнення його учнів: Марія Вакуленко, Анатолій Карбовський, Вікторія Харченко, Анна Кондрацька, Костянтин Ковеза, Максим Дудко, Олександра Каймова, Денис Клименко, Ілля Титенок, Тимур Кондрацький. Ці учні Сядринського ліцею – чемпіони та призери обласних та всеукраїнських змагань.
Цей матеріал став можливим завдяки проєкту «Голоси України», який є частиною програми SAFE, що реалізується Європейським центром свободи преси та медіа (ECPMF) у партнерстві з ЛЖСІ в рамках Ініціативи Ганни Арендт та за підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини. Партнери програми не впливають на зміст публікацій редакції та не несуть за нього відповідальності.
