Коли восени 1945 року до Корюківки приїхав хірург Олександр Стржалковський, лікувати тут було майже нікого й майже нікому. Двома роками раніше містечко перестало існувати. Тепер цей чоловік мав підіймати з попелу місцеву лікарню – і він її підняв.
Щоб зрозуміти, що він зробив, треба згадати, у яке місто він приїхав.
1–2 березня 1943 року в Корюківці сталася найбільша каральна акція проти мирного населення за всю Другу світову війну в Європі. Підрозділи 105-ї угорської дивізії разом із поліцаями палили містечко хата за хатою – на відплату за дії партизанів. За два дні вбили близько семи тисяч людей, майже всіх мешканців, і спалили 1290 будинків. Від Корюківки лишилися згарища.
Напередодні війни тутешня лікарня була міцним закладом: п’ятнадцять лікарів, шістдесят медсестер і санітарів, добре обладнання. Після березня 1943-го не лишилося майже нічого. Довоєнного головного лікаря Гаврила Безродного разом із родиною розстріляли – його могила й нині на цвинтарі в сусідніх Кугуках. Медицина в Корюківці фактично загинула разом із містом.
Олександр Станіславович Стржалковський народився 1893 року на Вінниччині, у польській родині. Пройшов фронт як військовий хірург. До Корюківки він приїхав 1945 року разом із дружиною – лікаркою-терапевткою Єлизаветою Макаровою.
Перед ними стояло завдання, від якого опускалися руки: відновити лікарню в місті, де не лишилося ні приміщень, ні обладнання, ні половини медиків. Стржалковський узявся за це й не відступив.
Тягли вони цей тягар удвох: він оперував, дружина лікувала терапевтичних хворих. Робота забирала всі сили, а легшого місця хірург не шукав – і коли мав би вже думати про спокій, лишався в Корюківці.
Поступово лікарня оживала. 1957 року в Корюківці звели новий корпус – із терапевтичним та інфекційним відділеннями, протитуберкульозним кабінетом. Хірургічне відділення, яке очолював Стржалковський, стало справжньою школою: саме звідси згодом виходили майбутні головні лікарі Корюківської лікарні.
Кілька десятиліть поспіль він залишався головним лікарем Корюківки. Хірург-фронтовик, поляк за походженням, який віддав себе українському містечку в найтяжчий його час, для багатьох поколінь корюківчан був просто «нашим лікарем».
Він не народився на цій землі. Він прийшов на неї тоді, коли вона лежала в руїнах, – і залишився.
Корюківка не забула свого лікаря. 2007 року Олександрові Стржалковському посмертно надали звання почесного громадянина міста, а одна з вулиць дістала його ім’я.
Минав час, і могила хірурга на міському цвинтарі помалу занепадала. Та 2021 року корюківчанка Інна Доропій звернулася до міської влади – і завдяки місцевому підприємцеві Панюкову над похованням лікаря постав новий пам’ятник. Місто, яке він колись повертав до життя, повернуло борг пам’яті.
Історія Стржалковського – це історія не про гучну славу, а про тиху відповідальність. Про людину, яка приїхала в мертве місто й почала його лікувати, бо більше було нікому. Сьогодні Корюківська лікарня – сучасний заклад на тисячі пацієнтів. А починалося її повоєнне життя з одного впертого хірурга, який не злякався руїн.
Джерела:
Історія Корюківської ЦРЛ; Сусіди.City; УІНП: Корюківська трагедія.
Світлини: портрет Олександра Стржалковського – з матеріалів про почесних громадян Корюківки; меморіали жертв Корюківської трагедії – Wikimedia Commons.
P.S. Якщо у ваших родинних архівах збереглися старі світлини Корюківки, лікарні чи спогади про лікаря Стржалковського – надсилайте нам: @mmedia_addnews_bot