Він народився в Охрамієвичах, учився в Києві та Львові, працював у Хабаровську, Миколаєві й двадцять сім років у Тернополі. До Корюківки приїхав 2000 року, маючи сімдесят один. І за наступні чотири роки написав триптих «Корюківська трагедія».
У правому нижньому куті полотна – підпис олією: «В. Муха» і рік. Триптих називається «Корюківська трагедія», його писали з 2002 по 2004-й у Корюківці, куди автор, живописець Володимир Тихонович Муха, перебрався 2000 року. До того він тут не жив: народився за два десятки кілометрів звідси, в Охрамієвичах, а місто, чию назву виведено на дошці в лівій частині триптиха, зʼявилося в його біографії аж наприкінці.
Усі три частини витримано в одному кольорі. Ліворуч – шеренга з піднятими гвинтівками, під ногами тіла, збоку дошка з написом «КОРЮКІВКА». Праворуч – ще одна шеренга, за нею баня церкви. Посередині – натовп: жінки, діти, старий у білій сорочці з розведеними руками, дівчинка в білому платтячку, а за спинами в них горить місто. Червоного тут більше, ніж будь-якої іншої фарби.
Те, що зображено, сталося 1–2 березня 1943 року. За матеріалами Українського інституту національної памʼяті, наказ віддав Бруно Франц Байєр зі штабу 399-ї комендатури, каральний загін сформувала сновська комендатура, до операції долучилися представники зондеркоманди 4а. Приводом став напад партизанів на місцевий гарнізон у ніч проти 27 лютого. Розстріли тривали від девʼятої ранку до пʼятої вечора, як робочий день. Дев’ятого березня карателі повернулися – допалити те, що лишалося, і добити вцілілих.
Акт обласної комісії зафіксував 6700 убитих і 1290 спалених будинків; у літературі фігурує число близько семи тисяч. Уціліло десять цегляних будівель. Поіменно встановлено 1893 загиблих – трохи більше чверті від загальної цифри; серед них 704 дитини й підлітки та 1097 жінок.
Володимиру Мусі на той момент було чотирнадцять років. Де він перебував тієї весни, джерела не повідомляють.
Охрамієвичі, де він народився 25 грудня 1928 року, стоять при впадінні малої Переділки в Турчанку, за двадцять один кілометр від Корюківки та її залізничної станції. У писемних джерелах село згадується з першої половини XVI століття, від середини XIX і до початку 1920-х мало статус містечка з двома ярмарками на рік, а 1884-го отримало земську початкову школу. Звідси почалися майже сім десятиліть життя, розкиданого по чужих містах.
Дорога до фаху вела через Київ. 1958 року Муха закінчив Київське училище прикладного і декоративного мистецтва. Заклад виріс із майстерень народного мистецтва, що 1938 року стали школою, де готували інструкторів з кераміки, килимарства, декоративного розпису й вишивки; 1944-го він перетворився на художньо-промислове училище, 1956-го дістав назву, з якою його й закінчив Муха, а нині це академія імені Михайла Бойчука. Гобелени згодом опиняться серед того, що Муха робив усе життя, поряд зі станковим живописом і графікою.
ЕСУ називає трьох його викладачів. Григорій Овксентійович Довженко, монументаліст, який працював в училищі з 1953 по 1960 рік. Борис Лобановський – графік, монументаліст і мистецтвознавець, який пізніше писав про бойчукістів і монументалістів шістдесятих. І А. Казанцев – найімовірніше Анатолій Вікторович, живописець-реаліст, автор портретів і натюрмортів. Тобто монументальне мистецтво, історія мистецтва й академічний реалізм – три різні школи в одній аудиторії.
З першим прізвищем повʼязаний збіг. Григорій Довженко – не Олександр Довженко. Через двадцять вісім років після випуску, 1986-го, Муха напише полотно «О. Довженко», і це портрет кінорежисера, а не колишнього викладача.
У 1960–61 роках він навчався у Львівському поліграфічному інституті. Далі почалася географія: художньо-виробничий комбінат у Хабаровську, потім, у 1964–66 роках, посада художника на Київській кіностудії науково-популярних фільмів і телебачення, потім Миколаїв – сім років.
1973 року Муха перебрався до Тернополя, на місцевий художньо-виробничий комбінат, і пропрацював там до 2000-го – двадцять сім років, найдовший відрізок його життя на одному місці. Такі комбінати були підприємствами Художнього фонду УРСР: художник отримував там замовлення на монументальне й декоративне оформлення, оформлювальні роботи, плакат, і з цього жив. Станковий живопис лишався тим, що робилося поза замовленням.
Виставлятися Муха почав ще 1960 року – обласні, всеукраїнські, міжнародні експозиції. У Тернополі мав три персональні виставки: 1987, 1989 і 1998 років. Тернопільському обласному краєзнавчому музею подарував пʼятдесят полотен на історичну тематику. Музей цей заснували ще 1913 року як музей товариства «Подільська народна школа», нинішній будинок відкрили 30 грудня 1982-го, а фонди його перевалили за двісті пʼятдесят тисяч одиниць. Так історична серія Мухи розійшлася по двох містах на різних краях України: пʼятдесят полотен лишилося в Тернополі, решта робіт – у Корюківському історичному музеї.
Історія та міфологія лишалися його основним матеріалом. «Князь Ігор» (1986), «Княгиня Ольга» (1992), «Князь Володимир» (1998). Ольга на його полотні сидить фронтально, у червоному, з короною на голові, а обабіч трону – різьблені ідоли з людськими обличчями. «Сирени» (2001), «Ворожка» (2002) – з тієї самої лінії. Поряд ішли речі зовсім іншого штибу: «Колії. Епілог» та «Ірина» (1985), «Вулиця» (1995), «Автопортрет», «Стихія» і «Диско» (усі 2000), «У пошуках правди» (2002), «Маскарад» (2006).
2002 року персональна виставка Мухи відкрилася в Чернігові. На той час він уже два роки жив у Корюківці й починав триптих.
Корюківський історичний музей, у якому зберігаються його роботи, створили 1967 року рішенням райвиконкому – спершу як музей бойової та трудової слави. 1985-го йому дали звання народного, 1987-го – статус державного на правах відділу Чернігівського історичного музею імені Василя Тарновського, а 1992 року він отримав нинішню назву. Експозиція розміщена в пʼяти залах і охоплює час від палеоліту до сьогодення, окреме місце в ній посідає майстер бандур Олександр Корнієвський. У фондах зберігаються спогади очевидців трагедії та поіменні списки загиблих, які місцеві активісти складали протягом 1970–1990-х років. Серед тих, хто починав музей, була педагогиня Галина Костюк, перша дослідниця трагедії 1943 року, про яку «Наша Корюківка» вже розповідала.
Володимир Муха помер 8 серпня 2014 року в Корюківці, на вісімдесят шостому році життя. Похований у селі Високе. Стаття про нього в Енциклопедії Сучасної України авторства Л. О. Бабич вийшла друком за шість років по тому, у двадцять другому томі.
Охрамієвичі, де він народився, дали нам уже трьох героїв цієї серії: історика й бібліографа Володимира Барвінка, математика Василя Яковця і тепер живописця. Але триптих, який Муха писав чотири роки, лишився в місті, чия назва написана в лівій частині полотна.
Джерела:
Муха Володимир Тихонович, Енциклопедія Сучасної України, т. 22 (2020), автор Л. О. Бабич – https://esu.com.ua/article-70466
Корюківська трагедія 1943 року: анатомія злочину, Український інститут національної памʼяті – https://uinp.gov.ua/informaciyni-materialy/statti/koryukivska-tragediya-1943-roku-anatomiya-zlochynu
Інформаційні матеріали до 80-х роковин Корюківської трагедії, Український інститут національної памʼяті – https://uinp.gov.ua/informaciyni-materialy/zhurnalistam/informaciyni-materialy-do-80-h-rokovyn-koryukivskoyi-tragediyi
Корюківський історичний музей, портал «Музеї Чернігівщини» – http://museum.cult.gov.ua/koryukivskyj-istorychnyj-muzej/
Охрамієвичі, Енциклопедія Сучасної України – https://esu.com.ua/article-77492
Довженко Григорій Овксентійович, Енциклопедія Сучасної України – https://esu.com.ua/article-20462
Лобановський Борис Борисович, Енциклопедія Сучасної України – https://esu.com.ua/article-55972
Про академію, Київська державна академія декоративно-прикладного мистецтва і дизайну імені Михайла Бойчука – https://kdidpmid.edu.ua/academy/pro-akademiyu/
Тернопільський обласний краєзнавчий музей – https://uk.wikipedia.org/wiki/Тернопільський_обласний_краєзнавчий_музей
Світлини: з фотогалереї Енциклопедії Сучасної України
P.S. Якщо у ваших родинних архівах збереглися старі світлини Корюківки, Охрамієвичів чи робіт місцевих художників – надсилайте нам: @mmedia_addnews_bot
«Наша Корюківка» / «Місцеві медіа»